12 листопада 2019 року відбувся вечір пам'яті Павла Ральченка з нагоди 70-річчя від дня його народження
У заході взяли участь представники громадськості міста, гості з Білої Церкви:
- Кульчицький Анатолій Іванович – композитор, поет-пісняр, заслужений працівник культури України, член Президії Українського Фонду культури, член Національної музичної спілки, член правління Міжнародного фонду ім. П. Глазового…
Анатолій Іванович має чимало державних та творчих відзнак. У його творчому доробку понад 600 пісень (більше 10-ти з них у співавторстві з П. Ральченком), 7 вокальних циклів, 16 видань – збірки пісень, поезії та прози.
- Сімілєтко Вячеслав Іванович - кандидат наук, доцент кафедри методики Білоцерківського інституту професійної освіти.
- Сивич Людмила Антонівна – завідувачка методичної роботи Білоцерківської районної централізованої бібліотечної системи.
- Музика Григорій Дмитрович – соліст національного Президентського оркестру, заслужений працівник фізичної культури та спорту України.
учасники народного аматорського літературно-мистецького любительського об'єднання «Джерело», сусіди, добрі знайомі, молодь – шанувальники поета Павла Ральченка.
«Людина живе доти, допоки її пам'ятають» саме такими словами розпочався вечір пам'яті Павла Ральченка. Всі присутні в залі згадали добрим словом та хвилиною мовчання тих, кого вже немає поряд:
- Павла Ральченка;
- Івана Савчука (2009 рік – рік двох втрат для джерельчан);
- Володимира Гомера;
- Володимира Захарченка.
Життя поета Павла Ральченка було насичене радощами й печалями, злетами й падіннями, здобутками й втратами. Він був у цьому житті різним. Та, головне, ніколи не був байдужим.
«Його називали поетом від землі, тонким і глибоким ліриком, щедрим на добро і любов, залюбленим в людину-трударя, рідну землю і Україну» - написав про нього у своєму редакторському практикумі Чорноус Г.
Цього вечора звучали вірші Павла Ральченка, виконувалися пісні на його слова...
Поетична спадщина Павла Ральченка – це п’ять виданих збірок:
«Зимова вишня» (1999 р.); «Жовтий вітер» (2001 р.); «Ватра на отчому дворі»
(2003 р.); «Осінній сполох горобини» (2009 р.); «На землю падала сльоза»
(2009 р.).
Поетична майстерність Павла Ральченка зростала з кожним наступним написаним віршем. Можливо, він написав би ще багато, ще досконаліше. Та не встиг... Немов передчуваючи, що відміряно цього життя йому не так багато, поет написав:
Я не дослухав пісню солов’їну,
Не виплакав очей солоних сліз,
Не долюбив жінок і Україну,
Хреста свого на гору не доніс.
Коротка біографія Павла Сергійовича Ральченка
Народився Павло Сергійович Ральченко 4 листопада 1949 року у селі Ковалівка на Черкащині. Батько був трактористом. Малий Павлик часто забирався у кабіну трактора і звідти вдивлявся у жовткості пшеничного поля. Тоді й почала формуватися поетичність хлопчикової душі. У школі майбутній поет навчався на «відмінно». Можливо, отримав би на випускному вечорі золоту медаль. Проте на екзамені з української мови Павло Ральченко написав твір у віршованій формі. Попри те, що тема була висвітлена гарно, вчителі запропонували написати твір прозою. Бо ж негоже було у радянські часи виділятися з маси. Проте юнак мав почуття власної гідності, був непересічною особистістю, тому не зміг поступитися власним принципам. Твір майбутній поет не переробляв, тому отримав срібну медаль. Не здійснилася мрія Павла Ральченка навчатися на факультеті журналістики, бо не пройшов за конкурсом. Пішов здобувати спеціальність до Київського інженерно-будівельного інституту. Там він зустрів свою кохану, дружину і берегиню його поетичного архіву, чарівну чуднівчанку Яніну Яківну. Сорок років прожило в парі подружжя Ральченків. По закінченні інституту Павло Ральченко працював на будовах Білоцерківщини. Та згодом зрозумів – то не його, тому пішов працювати на Білоцерківський шинний завод. Тоді й почав друкуватися у газеті «Робітнича слава». Вірші одразу були оцінені читачами: про них заговорили не тільки в Білій Церкві, а й у літературних колах Києва. У 2000 році сім’я Ральченків переїжджає до селища Чуднів Житомирської області, де поет продовжує багато писати аж до 18 червня 2009 року, коли перестало битися його серце.
