ЩО ВАРТО ЗНАТИ ПРО МЕНІНГОКОКОВУ ІНФЕКЦІЮ
Вдягни шапку, бо буде менінгіт! Таке ми часто чули від наших батьків і не розуміли, як вдягнута шапка може захистити нас від однієї з найстрашніших хвороб. Але насправді, основна причина хвороби – це бактерія Neisseria meningitidis, також відома як менінгокок.
Менінгокок — збудник антропонозної менінгококової інфекції, найтяжчим проявом якої є гнійний менінгіт і менінгококцемія.
Менінгококова інфекція (МІ) – одна з найнебезпечніших. Вона передається повітряно-краплинним шляхом і має різні клінічні прояви — від безсимптомного носійства до генералізованих форм із високою летальністю.
Менінгококові інфекції є тяжкими, переважно дитячими захворюваннями. Щороку у світі реєструють близько 300 000–500 000 випадків, зокрема 30 000–50 000 летальних. Найчастіше хворіють діти до 4 років, а також підлітки та молодь.
Захворювання на менінгококову інфекцію фіксують у всьому світі. Збудником є менінгокок (Neisseria meningitidis) — грамнегативний диплокок, що розташовується переважно внутрішньоклітинно. Виявлено 13 серогруп, з яких шість (A, B, C, W, X і Y) можуть спричиняти епідемії.
У навколишньому середовищі бактерія нестійка й швидко гине поза організмом людини.
Джерелом інфекції є люди — носії збудника або хворі на гострий назофарингіт і генералізовані форми менінгококової інфекції.
Збудник передається краплями слизу під час кашлю, чхання, розмови. Близький тривалий контакт з інфікованою людиною сприяє поширенню хвороби.
Інкубаційний період триває 1–10 днів і в середньому становить 4 дні.
Основними клінічними ознаками менінгококової інфекції є менінгіт і сепсис. Менінгіт часто супроводжується тріадою симптомів: гарячка, головний біль і ригідність потиличних м’язів. Також можливі сплутана свідомість, нудота, блювання, світлобоязнь.
Менінгококову інфекцію діагностують під час клінічного огляду хворого і лабораторних досліджень змивів із носоглотки, мокротиння, крові, спинномозкової рідини.
Природна сприйнятливість людей висока, але наслідки інфікування залежать від властивостей збудника та резистентності організму. Після перенесеної хвороби зберігається тривалий імунітет.
Головним у лікуванні менінгококової інфекції є усунення причин розвитку захворювання.
Основним профілактичним заходом є раннє виявлення та ізоляція хворих, санація носіїв, дотримання правил гігієни, санітарно-освітня робота. У період сезонного підвищення захворюваності слід обмежити відвідування місць із великим скупченням людей.
Від менінгококової інфекції можна захиститися, зробивши щеплення. Вакцинація актуальна у країнах з високими показниками захворюваності та входить до національних календарів щеплень багатьох європейських країн.
В Україні щеплення від менінгококової інфекції належить до рекомендованих (власним коштом). Їх радять дітям, підліткам, студентам, військовослужбовцям, мандрівникам та людям із хронічними захворюваннями.
При появі перших симптомів необхідно негайно звернутися за медичною допомогою. Самолікування неприпустиме.
